Ми завжди схильні думати, що той, кого "залишили", є великою жертвою у стосунках. Насправді ж, той, кого залишили, перебуває в абсолютно пасивній ситуації і змушений боротися з почуттям безсилля.

Як боротися з самовпевненістю партнера?

Тих, хто залишається, змітає з лиця землі відчуття зради навіть якщо ніякої "зради", власне кажучи, не було.

Ті, хто залишається, відчувають себе покинутими, покинутими, відкинутими, нелюбимими... без ґрунту. Тим, хто залишився, залишаються тільки сльози.

Іноді, залежно від непідготовленості чи здивування новиною, у людини з'являється імпульс жонглювати, щоб змусити співрозмовника повернутися назад. Але це марно.

Чи є лиходії та жертви?

Ми робимо помилку, вважаючи, що той, хто розірвав стосунки, "у гарному настрої". Він сприймається як лиходій історії, той, хто спричиняє страждання. Але все відбувається не зовсім так...

У стабільних стосунках, які починалися з наміром, що вони будуть якомога довшими, очевидно, що обидва рухаються в напрямку зміцнення пари.

Очікується, що кохання буде вічним, і скільки б ми не стежили за розвитком стосунків, кохання, пристрасть, зацікавленість в увічненні зв'язку можуть опинитися на одній стороні.

Іноді трапляється, що обидва втрачають інтерес поступово і майже одночасно. Але в більшості випадків ця відсутність інтересу є односторонньою.

Хто перестав любити Той, хто перестав любити, не хотів би, щоб він перестав любити, але це не є рішенням, це просто трапляється.

Він довго шукає в собі бажання, пристрасть перших днів, але нічого не знаходить. Він переживає великий конфлікт і впадає в стан жалоби.

Провина і розчарування

Хто теж перестав любити втратив кохання. і тривалий час часто звинувачує себе, передчуваючи біль партнера, бажаючи уникнути його болю.

І часто, намагаючись заперечити, що почуття просто згасли, в переконанні, що має бути більш вагома причина для того, щоб розлучення що мало того, що любов і бажання вичерпалися, треба ще й помилки робити.

Якщо ви опинилися в такій ситуації, зверніть увагу на те, щоб не зробити розставання надмірно болючішим, ніж воно є природним, уникаючи наступних ситуацій:

• Провокувати безплідні дискусії
• Пошук сторонніх стосунків як спосіб покарати себе за провину за те, що перестав любити свого партнера
• Прагнення до вимушеної близькості, щоб "замаскувати" свої справжні почуття та наміри
• Зневажати свого партнера або ставитися до нього з байдужістю, уявляючи, що це змусить його розлюбити і вас, полегшуючи ваше рішення

Таке ставлення лише подовжить і посилить неминучий біль від прийняття рішень.

Ніхто не прокидається вранці з відкриттям, що хоче розлучитися. Це процес, ми усвідомлюємо себе потроху.

Ті, хто переживає цей досвід, проходять через болісний рефлексивний відступ, оскільки часто не можуть легко прийняти реальність своїх почуттів.

І поки вони не усвідомлюють, що далі жити разом неможливо, вони продовжують оплакувати втрату кохання, спільних планів і проектів.

Помилково вважати, що ті, хто бажає розлучитися, "перебувають у гарному настрої". Різниця між тими, хто йде, і тими, хто залишається, полягає в тому, що ті, хто йде, переживають горе ще до того, як розлука стане ефективною.

І додайте до цього всю сміливість, необхідну для спілкування з партнером і збалансованого управління наслідками цього рішення.

Невеликі втрати

Приказка "коли двоє не хочуть - не б'ються" чудово підходить для випадків, коли бажання розлучитися є одностороннім. Коли одна з двох сторін приходить повідомити про це рішення, воно вже давно визріло - і вистраждане.

Почуття полегшення, яке відчувають ті, хто виїжджає, і видима простота, з якою вони можуть впоратися з проблемою, часто сприймаються як нечутливість, і це ще одна помилка.

Кожен по-своєму і в свій час переживає біль втрати, і після першого удару завжди корисно пам'ятати, що у відносинах любові немає гарантійного талона і тим більше терміну придатності.

Початок, середина і кінець. Навіть стосунки, які тривають "поки смерть не розлучить нас", зазнають невеликих втрат на цьому шляху.